Професійна діяльність педагога в усі часи була однією з найбільш емоційно напружених. Це пов’язано з великою кількістю непередбачуваних та неконтрольованих комунікативних ситуацій з нерегламентованим режимом роботи, з високою мірою особистісної відповідальності вчителя. Педагоги постійно знаходяться в емоційно насиченій атмосфері під час інтенсивного й тісного спілкування з учнями, батьками, колегами, що призводить до емоційного вигорання.

Науковці називають декілька факторів його виникнення: хронічна напружена психоемоційна діяльність; дестабілізуюча організація діяльності; підвищена відповідальність за виконувану роботу; неблагополучна психологічна атмосфера професійної діяльності; психологічно важкий контингент, з яким має справу професіонал у сфері спілкування. До характеристик особистості, схильної до емоційного вигорання, пізніше додається імпульсивність, низька емоційна стійкість та неефективні стилі поведінки в конфліктних ситуаціях. Рівень емоційного вигорання педагога характеризує не лише його особистість, а й ефективність навчально - виховного процесу у цілому. Саме тому, дослідження та своєчасна профілактика зазначеного явища має велике значення як для самого педагога так і навчального закладу у цілому.

Основні складові поняття синдрому "емоційного" та"професійного" вигорання

Створюючи для дітей умови емоційного комфорту, турбуючись про їх здоров’я, розвиток та безпеку, педагоги буквально «згорають» на роботі, частіше за все забуваючи про свої емоції, які «тліють» і з часом перетворюються у «полум’я».

Емоційне вигорання– це синдром, який розвивається під впливом хронічного стресу і постійного навантаження, що призводить до виснаження емоційно-енергетичних та особистісних ресурсів людини. Емоційне вигорання виникає в результаті накопичення негативних емоцій без «розрядки» або «вивільнення» від них.

Так само як вогнище поступово по­глинає поліна, професійне вигорання відбувається не одразу. Бувають ситу­ації, коли впродовж тривалого часу не­можливо точно сказати, що є найбільш вагомою причиною зниження якості життєдіяльності педагога.

Професія педагога – одна з тих, де синдром «професійного вигорання» є найбільш поширеним. Тому дуже важливим є вивчення особливостей його виникнення, розвитку та перебігу саме у педагогічній діяльності.

Синдром «професійного вигорання» - один із проявів стресу, з яким стикається людина у власній професійній діяльності.

Термін «професійне вигорання» з’явився у психологічній літературі відносно недавно. Його ввів американський психіатр Дж.Фрейденбергер у 1974 році для характеристики психічного стану здорових людей, які інтенсивно спілкуються з клієнтами, пацієнтами,постійно перебувають в емоційно завантаженій атмосфері при наданні професійної допомоги. Це люди, які працюють у системі «людина-людина»: лікарі, юристи, соціальні працівники, психіатри, психологи, педагоги.Вигорання – процес, який відбувається дуже повільно:

- І стадіятриває 3-5 років,

- ІІ стадія5-15 років,

- ІІІ стадія– від 10 до 20 років.

Причини «синдрому згорання»

- напруженість і конфлікти у професійному оточенні, недостатня підтримка з боку колег;

- недостатні умови для самовираження, експериментування та інновацій;

- одноманітність діяльності й невміння творчо підійти до виконуваної роботи;

-вкладання в роботу значних особистісних ресурсів за недостатнього визнання і відсутності позитивного оцінювання з боку керівництва;

-зверхність у ставленні до вчителів початкових класів;

- робота без перспективи, неможливість побудувати професійну кар’єру;

- невмотивованість учнів, результати роботи з якими «непомітні»;

- невирішені особистісні конфлікти.

Фактори, що сприяють виникненню професійних стресів

-високий рівень відповідальності за дітей

- дисбаланс між інтелектуально-енергетичними витратами та морально-матеріальними винагородами

- напруженість і конфлікти у професійному оточенні

- недостатні умови для самовираження

-одноманітність діяльності

- відсутність позитивного оцінювання

- відсутність перспектив у роботі

-«непомітність» результатів роботи

-Невирішені особисті проблеми.

Різниця між стресом і вигоранням

Чим відрізняється професійне «вигорання» від емоційного? Які фактори спричиняють ці явища?

Фактично – це синоніми, оскільки сам термін «емоційне» вигорання з’явився у професійній сфері. Але можна припустити, що емоційне вигорання – ширше поняття, тобто результат тривалої дії «терпимих» стресових факторів, пов’язаних передусім зі спілкуванням і напруженими ситуаціями.

Вигорання може бути результатом постійних стресів, але це не те ж саме, що надмірна кількість стресів. Стрес включає в себе занадто «багато»: надто багато тиску, який вимагає надто багато від людини фізично і психологічно. Люди , що перебувають під стресом уявляють, що, якщо вони зможуть все взяти під контроль, то вони почуватимуться значно краще. Вигорання ,зовсім навпаки, означає "нічого". Переживати вигорання означає відчувати порожність, позбавленість мотивації.

Люди, які відчувають вигоряння, часто не бачать надію на позитивні зміни в їхньому становищі. Якщо надмірний стрес визначити як потопання в обов'язках, вигоряння буде значити залишатися суцільно сухим від обов’язків.

Методики дослідження проблеми«вигорання»

Аналіз вивчення синдрому «професійного вигорання», показав, що до основних методик, які можуть при дослідженні цієї проблеми, належать:

1.Методика «Діагностики рівня емоційного вигорання» (В.В. Бойко).

Методику "Діагностики рівня емоційного вигорання" (В.В. Бойко) можна використовувати для визначення розвитку компонентів "емоційного вигорання". Досліджуваним пропонуються надати відповідь на 84 запитання

2. Методика «Визначення психічного «вигорання» (О.О. Рукавішніков).Доречно використовувати для діагностики прояву синдрому "вигорання" на трьох основних рівнях (міжособистісному, особистісному, мотиваційному). Дана методика містить 72 твердження щодо відчуттів, пов'язаних з роботою, які відповідають 3 шкалам:

3. Методика «Синдром «вигорання» в професіях системи «людина — людина» (Г.С. Нікіфоров).

Методику "Синдром "вигорання" у професіях системи "людина-людина" (Г.С. Нікіфоров) можна використати для визначення складових синдрому "вигорання" (за теорією синдрому "вигорання" К. Маслач, С. Джексон) Методика містить 22 запитання, які відповідають 3 субшкалам.

4. Методика «Оцінка власного потенціалу «вигорання» " (Дж. Гібсон).

Методику "Оцінка власного потенціалу "вигорання" (Дж. Гібсон) можна використати для виміру компонентів "вигорання". Дана методика містить 18 запитань, які відповідають одному із компонентів "вигорання": деперсоналізація, особиста задоволеність, емоційне виснаження. Досліджуваним пропонується обрати на кожне запитання одну із 6 відповідей. За кожним компонентом "вигорання" підраховується середній бал, а потім за ключем проводиться визначення рівня "вигорання" (низький, середній, високий);

5. Методика «Дослідження синдрому «вигорання» (Дж. Грінберг).

Методику "Дослідження синдрому "вигорання" (Дж. Грінберг) можна застосувати для визначення рівня "емоційного вигорання". Дана методика містить 20 запитань. Досліджуваним пропонується обрати для кожного запитання одну із запропонованих відповідей: "згоден" або "не згоден". Інтерпретація проводиться шляхом аналізу суми балів за рівнями "вигорання": низький (0-7 балів), середній (8-14 балів), високий (15-20 балів).

Загальні рекомендації із запобігання розвитку синдрому емоційного вигоряння

- перший крок до подолання вигоряння – розібратися з собою, зрозуміти свої цілі та уявити образ свого майбутнього, зрозуміти сенс того, чим саме людина займається;

- другий (інший спосіб) – перехід у сферу, яка лежить поруч. Тоді попередні знання, уміння та навички знаходять застосування. Людина робить так звану горизонтальну кар’єру;

- третій – не залишаючи даного виду діяльності, зробити її інструментом для досягнення більш глобальних ідей;

- четвертий – людина, залишаючись у тій же ситуації, починає робити акценти не на тому, що вона вже добре знає, уміє та засвоїла, а на тому, що являється для неї проблемою. Так можна віднайти новий сенс у старій професії, а її перетворення в інструмент саморозвитку стає профілактикою вигоряння.

І хоча не існує універсального рецепту відвигорання, усе ж цю проблему можна вирішити, якщо нею цілеспрямовано займатись. Необхідно розділяти робочу частину життя та сімейну й не змішувати їх, не брати роботу додому, не занадто затримуватись на роботі. Корисні фізичні вправи та прогулянки, щоб відволіктись від роботи. Також досить корисно брати короткочасні перерви, коли відчуваєте, що ситуація занадто напружена.

Тому, шановні колеги, я певна: не дамо ми можливість завітати до нас синдрому професійного вигорання все– залежить більшою мірою саме від нас. Усе в Ваших руках – шановні колеги!